Лебедина феєрiя - afield.org.ua Вона йшла по дорозi, приминаючи стрункими, грацiозними нiжками теплу i м'яку пилюку.

[Сила слабых] [ФеминоУкраина] [Модный нюанс] [Женская калокагатия] [Коммуникации] [Мир женщины] [Психология для жизни] [Душа Мира] [Библиотечка] [Мир у твоих ног] [...Поверила любви] [В круге света] [Уголок красоты] [Поле ссылок] [О проекте] [Об авторах] [Это Луганск...]
[Afield — на главную] [Наши публикации]

Вона йшла по дорозi, приминаючи стрункими, грацiозними нiжками теплу i м'яку пилюку.
Тендiтне дiвча було схоже на дивну, нетутешню квiтку, що якимось чином, наче птах, залетiла сюди, заблукавши...
Лебедина феєрiя

     Свiтле, попiлнасте волосся, перев'язане блакитною стрiчкою, падало на тендiтнi плечi i сiяло на сонцi рiчковою хвилею, що мерехтливо перекочувалось на високому станi незвичної гостi. Бiла сорочка була вишита блакитними квiтами з довгими пелюстками, що трiпотiли, як крила. Принаймнi, так здавалося, коли дiвчина рухалась. Спiдниця була довга та пишна i вiддавала такою неймовiрною блакиттю, що здавалось, нiби струнку дiвочу поставу обiймав клапоть неба.
     Поруч з нею йшов великий бiлий гусак. Стрiпуючи пiр'ям, злегка пiдiймаючи крила, вiн поважно переставляв по битiй дорозi свої перепончатi лапи.
     Люди з подивом оглядали незнайомку. Нi в цьому, нi в iнших, навiть найвiддалених селах такої не було...
     Хоч була середина лiта, та лице дiвчини не було засмагле. Воно сiяло бiлизною i нiжнiстю лебединого крила...
     Було видно, що дiвчина здалека, але дивно — вона виглядала так, наче тiльки що скупалась i вдягла свiжу одежину. До її босих нiг не чiплялася пилюка. Волосся було, наче невдовзi, вимите...
     Дiвчина пiдiйшла до двох жiнок, що стояли коли криницi, очiкувано споглядаючи на неї...
     Вона пiдiйняла на них свої великi блакитнi очi i осмiхнулася лише одними вустами. Потiм, ретельно добираючи слова, трохи поволi, заговорила зовсiм по-мiсцевому:
     — Чи не скажуть добродiйки, де б я могла знайти собi тимчасове житло? Може хтось iз вас вiзьме на постiй?
     Жiнки переглянулись i доброзичливо згодились їй допомогти.

     Маленька, синьоока хатинка стояла посеред села, на пагорбку, густе вкритому смарагдовою зеленню споришу. Двiр бiля хатини не був огороджений. Колись це була мiсцева читальня. А тепер в нiй iнколи зупинялись приїжджi люди. Це було видно по всьому. Спориш на подвiр'ї не був витоптаний. Навiть до криницi не було стежинки. Городини теж не було посаджено нiякої...
     Ось тут i поселялася неймовiрної краси дiвчина, та гусак, схожий на якогось дивного нетутешнього птаха, а нiж на звичайного, домашнього.
     Хтось казав, що схожого птаха бачили на якомусь малюнковi, що вiн не гусаком, — а лебедем кличуть.
Лебедина феєрiя

     Чи так воно було, чи нi, але птах той був напрочуд гарний, як i його господиня. Довга, гнучка пташина шия вигиналася дугою.
     Вiн часто пiдiймав крила, наче поривався злетiти, та дiвчина щось йому казала тихенько, нiжно погладжуючи. Тодi вiн заспокоювався, присiдав i ховав голову пiд крило...
     Дiвчина була такою гарною, i такою незвичною з виду, що у сiльських дiвчат навiть не викликала ревнощiв. Хiба що, тiльки, iз мiсцевої крамницi зникли геть усi стрiчки i тканина блакитного кольору, а також шовк для вишивання.
     Хлопцi ж приймали її за далеку, недосяжну зiрку, що повинна сяяти всiм...
     Щось у виглядi цiєї дивної пари було таке, що люди не наважувалися зближуватися з ними. Хоч дивитися на них, милуватися ними, — хотiлось i хотiлось.
     Ходили тiльки чутки, що очi у дiвчини смутнi. Що удвох вони iз птахом часто i журно дивляться на небо... Що, iнколи, обiймаючи птаха, красуня гiрко плаче...
     Люди бачили, як вона весь час носить iз криницi воду до хати повними вiдрами. По багато разiв на день... Але, з початку, з кожного вiдра вона набирає в долонi води i бризкає на свого птаха, потiм умиває своє личко, та проводжує за кожним разом вологими долонями по волоссю... Нащо їй потрiбно стiльки води?
     Зранку i надвечiр дiвчина щедро поливала спориш навколо хатини. Лiто було гаряче, виснажливо сухе. Все навколо жовтiло, i тiльки бiля тої хатини, де жила дiвчина з птахом, смарагдово зеленiв, аж блищав густий спориш.
     Якось людей розбудили грiм i блискавиця. Всi вибiгли на вулицю. Хтось побачив, як дiвчина поквапливо поливає спориш, а птах, збуджено пiдiймаючи крила, гигоче, та бiгає по дворищу, наче в чомусь пiдганяє дiвчину, Ось-ось мала впасти на висохлу землю злива...
     Знову спалахнула блискавиця i вдарив грiм... Птах вiдчайдушно, на весь голос закричав i, схопивши дзьобом дiвчину за спiдницю, прикладаючи усi свої зусилля, став смикати... Дiвчина впустила вiдро, i воно перекинулось...
     Третiй раз спалахнула блискавиця i вдарив грiм. Дiвчина пiдiйняла догори руки i теж закричала.
     А тодi вони удвох, вiдштовхнувшись вiд землi, розкрили великi, бiлi крила i... зникли.
Лебедина феєрiя

     З неба, погойдуючись, впала блакитна стрiчка. Вона впала поруч струмочка, що все тiк i тiк з перекинутою дiвчиною вiдра...
     Коли хтось пiдняв те вiдро, то на тiм мiсцi всi побачили, як пiниться i шумує кришталево-чисте джерельце... То вiд нього народжувався струмочок.
     А тодi, раптом, впала на землю злива. I всi люди радiли i смiялись. Вони i самi не знали, чому. Мабуть, iз зливою на них пролилось щось таке, що зробило їх щасливими.
     Пройшло багато рокiв. I ще пройде... Вже немає людей, що були свiдками цього дива. Та й досi шумить i пiниться кришталеве джерельце, народжуючи струмок дивовижної краси. А пообiч нього квiтнуть волошки, Петрiв Батiг, та багато iнших квiтiв блакитного кольору.
     В тому джерельцi дiвчата i жiнки вмиваються, щоб довше краса їх не вiдцвiтала.
     В нього, кажуть, чоловiки дивляться, щоб їхнi дiвчата та жiнки завжди бiля них були.
     А ще, кажуть, що в тiй хатинцi нiхто не живе. Кажуть, що до неї закоханi хлопцi своїх наречених ведуть, коли хочуть одружитися. Там вони їм найкращi в свiтi слова промовляють.
     А коли звiдти виходять, то наречена набирає воду в долонi iз чарiвного струмочка, бризкає на свого нареченого, потiм вмиває своє личко, та проводжує за кожним разом вологими долонями по своєму волоссю...

Написати автору

Опублiковано на сайтi Afield.org.ua 8 серпня 2006 г.

Любочка. Рассказ Любавы

НАПИШIТЬ ВIДГУК:

[Afield — на главную] [Архив] [Наши публикации]
[Сила слабых] [ФеминоУкраина] [Модный нюанс] [Женская калокагатия] [Коммуникации] [Мир женщины] [Психология для жизни] [Душа Мира] [Библиотечка] [Мир у твоих ног] [...Поверила любви] [В круге света] [Уголок красоты] [Поле ссылок] [О проекте] [Об авторах] [Это Луганск...]

Казка